Письменник, перекладач, громадський діяч, фронтмен гуртів «Жадан і Собаки» та «Лінія Маннергейма». Автор романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Месопотамія», «Інтернат», поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія», «Життя Марії», «Тамплієри», «Антена», «Список кораблів», «Псалом авіації» та інших. Твори Сергія Жадана перекладені понад двадцятьма мовами та відзначені численними національними та міжнародними нагородами. Зокрема, роман «Ворошиловград» у 2014 році отримав премію BBC Україна як найкраща книга десятиліття.
Українська література ці 30 років змінювалася разом із суспільством — і світоглядно, і соціально. Це справді був цікавий шлях
Найважливіше, що її історія триває. Ми можемо стежити за новими тенденціями, новими векторами розвитку. Загалом можна сказати, що вона впевнено обживається за нових обставин.
На початку 2000-х підросло перше покоління дітей незалежності. Вони так чи інакше шукали відповіді на багато питань, пов'язаних з ідентичністю, культурною зокрема. Для них важливо було освоювати власний простір. Розквіт української літератури та її стрімка популярність, зокрема і у російськомовному середовищі, стали природним наслідком цих суспільних процесів.
Уже сьогодні можна сказати, що українська література має власну традицію та спадковість. За останні два десятиліття ми пройшли серйозний шлях, і сьогодні українські книжки перекладають у багатьох країнах, українська література відкривається для світового читача. Сподіваюся, що цей процес надалі буде набирати обертів.
На початку 2000-х підросло перше покоління дітей незалежності. Вони так чи інакше шукали відповіді на багато питань, пов'язаних з ідентичністю, культурною зокрема. Для них важливо було освоювати власний простір. Розквіт української літератури та її стрімка популярність, зокрема і у російськомовному середовищі, стали природним наслідком цих суспільних процесів.
Уже сьогодні можна сказати, що українська література має власну традицію та спадковість. За останні два десятиліття ми пройшли серйозний шлях, і сьогодні українські книжки перекладають у багатьох країнах, українська література відкривається для світового читача. Сподіваюся, що цей процес надалі буде набирати обертів.
Я східняк (мешканець індустріальних регіонів Сходу України), і мені це подобається. Середовище, у якому я зростав, було важливим чинником для формування світогляду. Проросійські настрої, маргіналізації української — все це, безперечно, спонукало до заняття чіткої позиції. На тлі цього я свідомо обрав шлях українського письменника, із чого неабияк тішусь.
Мати змогу писати та контактувати зі своїм читачем — для мене найважливіше, і цього мені цілком достатньо. Визнання та регалій не прагну.
Ще у часи навчання в Старобільській гімназії на початку 1990-х років я побачив харківську українську громаду — активну, яскраву, дещо галасливу й неймовірно завзяту у відстоюванні своїх цінностей. Відтоді це і є моє середовище.
Мати змогу писати та контактувати зі своїм читачем — для мене найважливіше, і цього мені цілком достатньо. Визнання та регалій не прагну.
Ще у часи навчання в Старобільській гімназії на початку 1990-х років я побачив харківську українську громаду — активну, яскраву, дещо галасливу й неймовірно завзяту у відстоюванні своїх цінностей. Відтоді це і є моє середовище.
Я пишу змалку, з дитячого віку. Ще відтоді це дає відчуття пригоди й радості. Прагнення писати є внутрішнім поштовхом, це йде зсередини, від себе. Зовнішні події, звісно, формують контекст. Я вважаю за особисту мету розповідати про те, що мені видається важливим — від сезонних змін погоди до подій у Верховній Раді.
На рівні відчуттів цей процес можна порівняти з диханням: роботу над романом починаєш з урахуванням перспективи, ніби забіг на довгу дистанцію. І це дуже приємне відчуття концентрації й свободи.
На рівні відчуттів цей процес можна порівняти з диханням: роботу над романом починаєш з урахуванням перспективи, ніби забіг на довгу дистанцію. І це дуже приємне відчуття концентрації й свободи.
Для письменника головне — не писати про те, що йому не цікаво, чого він не розуміє, і чого він не любить
На мітинги я ходжу більше 30 років, для мене це природно.
Уламок харківського пам'ятника Леніну — один із символів нової української історії. Це як шматок берлінського муру: матеріальне свідчення про зло, яке втратило свою вагу. Він також має невелику передісторію.
Наприкінці лютого 2014-го року Віктор Янукович утік із Києва до Харкова. Харків'яни вийшли на масовий протест, було кількадесят тисяч людей. Все завершилося мітингом на майдані Свободи під пам'ятником Леніну. Пам'ятаю, я тоді й запропонував демонтувати Ілліча. Всі підтримали, і ми зі знайомим поїхали до найближчого будівельного супермаркету за болгаркою. Навіть купили її. Але доки їздили, на площу під'їхали бійці «Оплоту» — і почалася масова бійка. Леніна ми тоді не демонтували.
28 вересня того ж року, коли пам'ятник нарешті повалили, мене не було у місті. Цей уламок мені подарували пізніше. Проте для мене те, що це врешті сталося, було справедливим завершенням усієї цієї історії.
Уламок харківського пам'ятника Леніну — один із символів нової української історії. Це як шматок берлінського муру: матеріальне свідчення про зло, яке втратило свою вагу. Він також має невелику передісторію.
Наприкінці лютого 2014-го року Віктор Янукович утік із Києва до Харкова. Харків'яни вийшли на масовий протест, було кількадесят тисяч людей. Все завершилося мітингом на майдані Свободи під пам'ятником Леніну. Пам'ятаю, я тоді й запропонував демонтувати Ілліча. Всі підтримали, і ми зі знайомим поїхали до найближчого будівельного супермаркету за болгаркою. Навіть купили її. Але доки їздили, на площу під'їхали бійці «Оплоту» — і почалася масова бійка. Леніна ми тоді не демонтували.
28 вересня того ж року, коли пам'ятник нарешті повалили, мене не було у місті. Цей уламок мені подарували пізніше. Проте для мене те, що це врешті сталося, було справедливим завершенням усієї цієї історії.
Патріотизм для мене — передусім про почуття любові та відповідальності
Звісно, письменнику у своїй творчості не обов'язково торкатися політичних процесів. Наприклад, якщо він не відчуває власної компетентності у них. Проте навіть аполітичність може мати чітку політичну складову.
Рідний ландшафт, безперечно, впливає на творчість, характер та менталітет. На дихання, на відчуття ритму, відчуття дистанції. Я це за собою добре відчуваю, цю залежність від горизонталі, від площин. Про це моя остання збірка «Псалом авіації» (2021). І, звісно, нікуди не дітися від історичного та політичного контексту, що формує світогляд нації.
Попри всю нашу різноманітність і самобутність, в українців є спільні цінності, що нас об'єднують. Це відчуття історичної тяглості, самобутності й самодостатності, формування майбутнього на основі того спадку, який ми маємо.
Рідний ландшафт, безперечно, впливає на творчість, характер та менталітет. На дихання, на відчуття ритму, відчуття дистанції. Я це за собою добре відчуваю, цю залежність від горизонталі, від площин. Про це моя остання збірка «Псалом авіації» (2021). І, звісно, нікуди не дітися від історичного та політичного контексту, що формує світогляд нації.
Попри всю нашу різноманітність і самобутність, в українців є спільні цінності, що нас об'єднують. Це відчуття історичної тяглості, самобутності й самодостатності, формування майбутнього на основі того спадку, який ми маємо.
Мені нецікаві люди без позиції. Незалежно від того поети вони, чи слюсарі
