Еліна Світоліна
Українська тенісистка, бронзова призерка Літніх Олімпійських ігор 2020 в Токіо (2021) в одиночному розряді, третя ракетка світу в рейтингу WTA (Жіночої тенісної асоціації) у 2017, 2018 і 2019 роках. Чемпіонка підсумкового турніру WTA Finals 2018 року. Виграла 15 турнірів WTA в одиночному розряді та два — у парному. Двічі потрапляла до півфіналів на турнірах Великого шолома (2019) і чотири рази — до чвертьфіналів (2015, 2017, 2018, 2019). Чвертьфіналістка Літніх Олімпійських ігор 2016 року.
З раннього дитинства я проводила час на тенісному корті, оскільки мій старший брат займався тенісом і батьки брали мене із собою на його тренування. У чотири роки почала тренуватися й сама. Через деякий час я вже перегравала свого брата і почала демонструвати перші результати. Мені навіть здається, що це теніс обрав мене, а не навпаки.

Найбільше мені запам'яталася перемога на минулих Олімпійських іграх у Ріо. Тоді у 1/8 фіналу я переграла одну із найсильніших тенісисток світу — Серену Вільямс. Ця перемога додала мені впевненості і віри в себе. Я зрозуміла, що неважливо, хто твій суперник, важливо лише, в який теніс граєш ти, і на що ти здатен.

Найважча ж перемога була на цьогорічній Олімпіаді у Токіо, коли я здобула для України першу олімпійську медаль у тенісі. Для мене це була справжня битва, я розуміла цінність цієї перемоги, розуміла очікування. Неможливо передати відчуття, коли ти виступаєш за національну збірну, коли за тебе вболіває вся країна. Це велика відповідальність. Я щаслива, що моя мрія здійснилася.


У 2019 році здійснилася ще одна моя давня мрія: я заснувала фонд Elina Svitolina Foundation. Його метою є розвиток тенісу в Україні, підтримка талановитих дітей. Теніс дав мені дуже багато — і тепер моя черга допомагати: ділитися своїм досвідом і знаннями, а також надавати нові можливості тим, хто тільки починає свій шлях.
За кордоном досі існує багато стереотипів про Україну, що пов'язані із радянським минулим. Однак, коли я спілкуюсь з іноземцями, які були в Україні, то їхні враження засновані зовсім на іншому досвіді. Це досвід, пов'язаний з різноманіттям та смаком української кухні, неймовірними подорожами Україною. Це спогади про відкритість та гостинність наших людей, креативну молодь, талановитих музикантів та унікальних дизайнерів.
Патріотизм — це не про географію. Це про думки, вчинки та дії. Я пишаюся тим, що є патріоткою України
Я розумію, що я є амбасадором України у спортивному світі, такою собі «спортивною дипломаткою». Завжди із гордістю представляю Україну на світовій спортивній арені і доводжу, що українці — переможці. Ми сильні духом, цілеспрямовані, ми шануємо та поважаємо свою культуру, традиції та історію.

Пам'ятаю, у дитинстві моїм провідником в українську культуру та традиції була моя бабуся. Разом із нею ми відвідували виставки та вистави, ходили до музеїв і театрів, і просто багато гуляли Одесою. Під час цих прогулянок бабуся розповідала мені про Україну. Напевно, це найтепліші мої спогади. Вона завжди смачно готувала українські страви, і тепер, коли я приїжджаю до рідної Одеси, я обов'язково йду до неї на обід чи вечерю. Потім, наче у моєму дитинстві, ми йдемо гуляти й обговорюємо, що змінилося із тих часів.

Для мене патріотизм — це завжди пам'ятати і шанувати історію та традиції, жити за правильними орієнтирами та цінностями у серці, а також завжди думати про завтра: що і в якому стані ми залишимо майбутньому поколінню, що вони про нас скажуть?
Своїми спортивними результатами та діяльністю я прагну привернути увагу до спорту загалом і тенісу зокрема. Увагу держави, суспільства, бізнесу, меценатів. Нам потрібні здорові, спортивні та щасливі діти, адже вони — наше майбутнє.

Я щаслива, що спорт у країні розвивається. Я справді бачу зміни, і, хоча не все ще ідеально, ми рухаємося у правильному напрямку. У нас дуже багато здібних дітей, я це знаю і бачу по роботі свого фонду. Саме тому виховувати спортсменів і створювати для них умови, заохочувати до занять спортом та здорового способу життя потрібно ще із дитинства.
Моя мета — відчинити двері великого спорту дітям у рідній Україні, а можливо, і запалити нові українські зірки на світовій спортивній арені. Теніс навчить їх самодисципліні та необхідності працювати над собою з повною віддачею кожен день. Ці навички цінні не тільки на корті, але і в житті
Щоб здобути олімпійську медаль у 26, я прийшла на корт у 4 роки. Важливо, щоб шлях до професійного спорту із самого дитинства був зрозумілим й перспективним
Якщо у мене є вільний час, я відвідую українські заходи, що відбуваються за кордоном. Також у своїх соцмережах я розповідаю про Україну, наші традиції та культуру, про здобутки та перемоги наших спортсменів, про мою рідну Одесу і бабусин борщ, про Київ та Харків, про наших талановитих людей, якими я по-справжньому захоплююся.

Виступати за збірну України для мене завжди велика відповідальність. Виступ на Олімпійських іграх у Токіо був особливим. Я пережила неймовірні емоції, особливо коли зрозуміла, що боротьба закінчилася і я здобула для України першу в історії олімпійську медаль у тенісі. Це був, мабуть, найважчий тиждень у моїй кар'єрі. Сильні суперниці, які приїхали перемагати, нескінченні матчі й справжні тенісні битви, що тривали майже по три години кожного дня.

Матч за бронзу був фізично й емоційно дуже складним. Я розпочала гру не так, як планувала, але я неймовірно щаслива, що змогла зібратися, повернутися у гру та вибороти перемогу. У цьому вирішальному матчі я віддала всі сили, тому для мене ця медаль на вагу золота.

Це перемога для моїх батьків, родини і команди, які завжди мене підтримують і вірять у мене. Це перемога для дітей та молоді. Хочу, щоб ця нагорода додала їм віри у власні сили та була для них справжнім стимулом. Найголовніше — я хочу присвятити цю перемогу 30-й річниці незалежності України.
Я вважаю частиною своєї роботи популяризувати Україну та українське