Справжнє ім'я — Сусана Алімівна Джамаладінова. Українська співачка кримськотатарського походження, народна артистка України, переможниця 61-го пісенного конкурсу «Євробачення» у 2016 році.
Приємно, що моя пісня, яка є дуже особистою, перемогла на Євробаченні. Кожен митець, який робить щось щире, хоче, щоб його почули і зрозуміли не тільки на батьківщині, а й за кордоном. Через музику та виступи на міжнародній сцені ми можемо розповісти про себе усьому світу.
Любов до своєї країни народжується в сім'ї. Мій батько виховував нас дуже патріотично, для нього було важливо наше усвідомлення того, що ми в себе вдома і маємо піклуватись про батьківщину, як про дім. Головне в патріотизмі — удосконалювати місце, де ти живеш, не тільки для своїх потреб, а й для того, щоб країна ставала кращою.
Сучасна українська музика народжена в Україні, натхненна нашою природою, культурою, просякнута нашою ментальністю. Фолк-музика зараз переживає відродження в Україні, і це свідчить про те, що ми, звертаючись до свого коріння, хочемо більше дізнатися про самих себе. Український фольклор має глибокий історичний фундамент, який варто показати світу. Саме тому українським виконавцям слід почати заявляти про себе, брати участь у міжнародних музичних фестивалях.
Ми часто самі себе недооцінюємо у різних сферах: культурі, спорті, IT. Є багато українців, про здобутки яких ми нічого не знаємо. І дарма, бо люди — наш скарб. Важливо про них знати, цінувати їх, допомагати їм. Нам слід бути разом, бути одним цілим, тоді ми зможемо досягти більшого.
Іноземці знають, що ми непокірні. Такий образ сформувався після Революції гідності, під час якої я виступала для людей, що протестували на Майдані. Я запалювала свічки, співала, часом плакала і навіть кричала — разом з усіма.
Ми відчуваємо тепер ще більше, що означає «свобода». Ми не можемо без свободи, ми це доводили вже багато разів.
Любов до своєї країни народжується в сім'ї. Мій батько виховував нас дуже патріотично, для нього було важливо наше усвідомлення того, що ми в себе вдома і маємо піклуватись про батьківщину, як про дім. Головне в патріотизмі — удосконалювати місце, де ти живеш, не тільки для своїх потреб, а й для того, щоб країна ставала кращою.
Сучасна українська музика народжена в Україні, натхненна нашою природою, культурою, просякнута нашою ментальністю. Фолк-музика зараз переживає відродження в Україні, і це свідчить про те, що ми, звертаючись до свого коріння, хочемо більше дізнатися про самих себе. Український фольклор має глибокий історичний фундамент, який варто показати світу. Саме тому українським виконавцям слід почати заявляти про себе, брати участь у міжнародних музичних фестивалях.
Ми часто самі себе недооцінюємо у різних сферах: культурі, спорті, IT. Є багато українців, про здобутки яких ми нічого не знаємо. І дарма, бо люди — наш скарб. Важливо про них знати, цінувати їх, допомагати їм. Нам слід бути разом, бути одним цілим, тоді ми зможемо досягти більшого.
Іноземці знають, що ми непокірні. Такий образ сформувався після Революції гідності, під час якої я виступала для людей, що протестували на Майдані. Я запалювала свічки, співала, часом плакала і навіть кричала — разом з усіма.
Ми відчуваємо тепер ще більше, що означає «свобода». Ми не можемо без свободи, ми це доводили вже багато разів.
Саме тому одне з моїх найбільших професійних досягнень — це те, що я дозволила собі бути автором своїх пісень і ніколи не соромилась писати про свої почуття та біль. У своїх творах я шукаю шлях додому та до себе
Коли мені було три роки, я вже заявляла своїм батькам, що буду співачкою. Спочатку вони не сприймали це серйозно, але в дев'ять років я вже записала перший альбом кримськотатарських дитячих пісень. Іноді мені говорять, що в Криму часто слухають по радіо мій дитячий голос.
Потім я вступила до консерваторії. У той час я мала приховувати, що співаю джаз і соул. Вважалося, що для студентів консерваторії співати некласичну музику небажано, це нібито шкодить оперному голосу. Тому я вела подвійне життя, таємно виступаючи на джазових фестивалях. Мені було важко визначитись, який стиль співу обрати для подальшого професійного розвитку, тому я вирішила поєднувати джаз і оперу стільки, скільки зможу. І я досі охоче приймаю запрошення заспівати разом із видатними оперними співаками, такими як Андреа Бочеллі.
Під час навчання мене також пригнічувало те, що я не могла писати власну музику, оскільки вчилась не на композитора, а на оперну співачку. Мені казали, щоб я навіть не думала про написання своїх пісень, що є професійні композитори, які вчаться цього довгий час.
Потім я вступила до консерваторії. У той час я мала приховувати, що співаю джаз і соул. Вважалося, що для студентів консерваторії співати некласичну музику небажано, це нібито шкодить оперному голосу. Тому я вела подвійне життя, таємно виступаючи на джазових фестивалях. Мені було важко визначитись, який стиль співу обрати для подальшого професійного розвитку, тому я вирішила поєднувати джаз і оперу стільки, скільки зможу. І я досі охоче приймаю запрошення заспівати разом із видатними оперними співаками, такими як Андреа Бочеллі.
Під час навчання мене також пригнічувало те, що я не могла писати власну музику, оскільки вчилась не на композитора, а на оперну співачку. Мені казали, щоб я навіть не думала про написання своїх пісень, що є професійні композитори, які вчаться цього довгий час.
Під час конкурсу найважче було не втратити розуміння, для чого я там, і заспівати пісню проникливо стільки разів, скільки потрібно, щоб це не здавалося акторською грою. У цій пісні, хоч вона і складна технічно, найважливішою є не техніка, а саме душа.
У мене багато пісень, схожих на «1944», з якою я перемогла на «Євробаченні-2016». На її створення мене надихнули розповіді бабусі про депортацію кримськотатарського народу у 1944 році, що передавали емоції та відчуття втрати дому. Я написала цю пісню ще до окупації Криму, ніби передбачивши ці події.
Під час конкурсу я хвилювалась, але спокій мені давала віра людей у мене. Цю підтримку я відчувала ще під час національного відбору, і коли мене зустрічали в аеропорту після повернення в Україну. А ще я розуміла, що просто хочу заспівати цю історію, бо вона про мене, про мою сім'ю, мій народ. Мене заспокоювало усвідомлення того, що я співаю правду.
У мене багато пісень, схожих на «1944», з якою я перемогла на «Євробаченні-2016». На її створення мене надихнули розповіді бабусі про депортацію кримськотатарського народу у 1944 році, що передавали емоції та відчуття втрати дому. Я написала цю пісню ще до окупації Криму, ніби передбачивши ці події.
Під час конкурсу я хвилювалась, але спокій мені давала віра людей у мене. Цю підтримку я відчувала ще під час національного відбору, і коли мене зустрічали в аеропорту після повернення в Україну. А ще я розуміла, що просто хочу заспівати цю історію, бо вона про мене, про мою сім'ю, мій народ. Мене заспокоювало усвідомлення того, що я співаю правду.
Моя переможна статуетка з Євробачення — це не тільки моя нагорода. Це нагорода всієї України, бо на цьому конкурсі артисти представляють не себе та свою творчість, а всю країну
