Лілія Гриневич

Якщо в учня немає довіри до педагога — дуже складно утримати увагу дитини, зрозуміти її сильні та слабкі сторони. Більшість поведінкових проблем у дітей виникають через те, що створюється психологічна «стіна» між вчителем і учнем. Дитина поводиться агресивно, тому що ніхто не намагається її зрозуміти.

Проте, коли вдається зруйнувати цю стіну, і ти бачиш зацікавлені очі учнів, радієш їхнім успіхам — це безцінно. Я намагаюся не втрачати зв'язку з учнями протягом років.

Учительська справа є насамперед покликом душі. Люди, які його не мають, страждають на цій роботі. Їм складно, адже це праця в перманентному стресі.

Я з вчительської родини: бабуся, дідусь та батьки також були педагогами. Мріяла стати видатною науковицею, вступила до Львівського університету ім. Франка на факультет біохімії. Проте після народження доньки я не повернулася в лабораторію, а обрала сімейний шлях, стала вчителькою біології. Мені довелося пройти всі ступені кар'єри шкільного працівника: бути заступником директора і директором школи, працювати на різних рівнях управління освітою.

Найскладніше в роботі вчителя — постійно тримати у полі зору кожного учня, знаходити підхід для найрізноманітніших випадків та особистостей

Вкрай важливо відчувати, що саме робота педагога є для тебе природною, що ти отримуєш від неї радість. Про це писав ще Григорій Сковорода, про ідею «сродної праці»

Після завершення стажування я дізналася про Міжнародний фонд «Відродження», що у 2002 році розпочав проєкт із прозорості вступу до вищих навчальних закладів. Вони оголосили конкурс на посаду менеджера за цим напрямком, і я випробувала долю вдруге й отримала цю роботу

На початку 2000-х років я працювала директором школи. У той час система вступу до вищих навчальних закладів була надзвичайно корумпованою. Оцінки екзаменаційної комісії могли бути досить суб'єктивними, не було єдиної прозорої системи оцінювання.

Як директор, я простежувала подальший шлях моїх випускників. Серед них була дівчина, що вже у шкільні роки не просто мріяла стати журналісткою, а активно працювала та публікувалася у деяких часописах. Вона була дуже талановитою, школу закінчила з золотою медаллю. І втім, не змогла вступити на факультет журналістики.

Розповідаючи мені про це, її мама плакала. І я разом з нею — це був момент безпорадності, коли ти розумієш що нічого не можеш вдіяти з несправедливістю. Того ж року відбувся конкурс на стажування у Польщі — для вивчення польського досвіду реформи освіти. Я вирішила взяти участь, щоб набратися досвіду і змінити нашу освітню систему.

Я очолювала проєкт «Центр тестових технологій» для розробки системи зовнішнього оцінювання в Україні. Це стало для мене дуже особистою історією, коли своїми діями ти можеш змінити не тільки щось для себе та близьких, а й для всієї країни.

Перші пробні зовнішні оцінювання ми розпочали у 2003 році. Найважче було знайти перші чотири заклади, що готові були працювати за новою системою. Із кожним роком кількість університетів зростала. Нам потрібно було доводити, що наша технологія працює, оцінювання може та повинно бути чесним. Нарешті, у 2006 році оцінювання стало державним, почало фінансуватися з бюджету, відповідний указ був ухвалений президентом.

З появою інтернету та можливостей для самостійного навчання, знання як такі відходять на другий план, і все вагомішими стають так звані soft skills — особисті навички, моральні якості та цінності. Виховувати їх у майбутніх поколінь — нове амбітне завдання. Саме враховуючи це, ми працюємо над освітньою реформою

Я зберігаю у власному архіві певні символи, важливі досягнення кожного етапу. Як, наприклад, бланк першого незалежного оцінювання 2006 року. Його можна порівняти з сучасними, і попри зміни у оформленні та поліграфії — система оцінювання залишилася незмінною. Це ще одне свідчення того, що вона працює.

Освіта — стратегічний ресурс країни. Сподіваюся, мені вдалося долучитися до створення системи, що допомагає особистій і професійній реалізації наших громадян, і водночас гуртує навколо себе українське суспільство. Це дуже важливо для країни у стані військового конфлікту.

Пам'ятаю, ми спочатку не мали навіть приміщення. Тестували понад 40 000 учнів, зберігання та обробку бланків облаштували у напівпідвальному приміщенні шкільного спортзалу.

Наша система поєднала у собі об'єктивність оцінювання, валідність тестів, неупередженість екзаменаторів, конфіденційність та технологічність. Тестові зошити друкували на спеціальному папері з водяними знаками. Розробили окрему систему шифрування та транспортування робіт — у спеціальних пакетах із захистом від відкриття. За багатьма опитуваннями, реформу визнали однією з найуспішніших в Україні, її підтримала більшість громадян, хоча на початку до неї було упереджене ставлення. Але реальність довела, що технології і процедури працюють, якщо сумлінно їх дотримуватися.

Після Революції гідності, яка стала поворотним моментом в українській історії, ми отримали серйозне вікно можливостей для переосмислення цінностей суспільства. Тому що освіта — це про цінності, не лише про знання. Закон про вищу освіту започаткував цілу низку змін, як-от реформа «Нова українська школа», що наразі на стадії впровадження. Це масштабний проєкт на роки і десятиліття, проте вже сьогодні я щаслива, що ми рухаємося у правильному напрямку.

У 2006 році запрацював український Центр оцінювання якості освіти, який я створила та очолювала як перший директор, того ж року пройшло перше оцінювання на державному рівні