Олена Ванєєва

Докторка фізико-математичних наук, провідна наукова співробітниця відділу математичної фізики Інституту математики Національної академії наук України. Переможниця премії L'ORÉAL-ЮНЕСКО «Для жінок у науці», наставниця у проєктах STEM Girls та Global Talent Mentoring. Популяризаторка математики, виконавча редакторка «Українського математичного журналу». Коло наукових інтересів — застосування алгебраїчних методів у математичній фізиці, зокрема в симетрійному аналізі диференціальних рівнянь.

Я була з тих дітей, яким у школі все давалося легко — від біології та хімії до іноземних мов. Але найбільше любила читати книжки. Цю пристрасть зберегла й досі, у мене вдома велика бібліотека. Тому спочатку мені важко було визначити, у чому саме моє покликання. Вже коли готувалась до випускних шкільних іспитів, зрозуміла, що саме математика мені найцікавіша. Прийшло усвідомлення, що це моє.

Всім, хто у школі не любив математику, я можу показати на кількох прикладах, що вона інша — зрозуміла, цікава та захоплива

На закритті до нас підходили, фотографувалися, дехто навіть казав, що заздрить тому, як ми пишаємось своєю країною. Було відчуття піднесення та гордості за нашу країну.

Моя перша вишиванка є для мене дуже цінною. Її орнамент зроблений вручну, а придбала я її у чудового продавця Василя з Івано-Франківщини. Тоді ж обрала сорочку і для свого сина, а зараз своя вишиванка є у кожного члена нашої родини.

Востаннє я одягала її на закриття Міжнародної конференції молодих математиків у червні, і думаю, що вона побачить ще багато країн. Адже свою місію я бачу в тому, щоб довести, що ми, українці, можемо досягти всього. І що нашою наукою можна пишатися.

У 2013 році я вмовила всіх учасниць з України на міжнародну конференцію у Болгарії взяти з собою вишиванки і продемонструвати нашу культуру

Сьогодні перед нами, науковою спільнотою, стоїть відповідальне завдання: покращувати та підтримувати репутацію української науки у світі.

Чимало наших науковців назавжди їдуть з країни працювати за кордоном. Але є й багато тих, хто залишається працювати в Україні, зокрема з патріотичних міркувань. У нашому інституті є математики, що певний час працювали в Німеччині, Канаді, Ізраїлі, Норвегії, Італії, проте повернулися. Люди хочуть працювати у своєму культурному середовищі, але за світовими стандартами.

Мені зустрічалися люди, для яких патріотизм — це не любов до своєї країни, а ненависть до чужої. Я такий патріотизм не визнаю. Патріот — той, хто у будь-якій справі, у будь-якій професії насамперед працює на благо країни.

Коли я почала їздити на міжнародні конференції, у мене з'явилися друзі-науковці з різних країн. І дуже сподобалося, що на церемонії закриття запрошували співочі або танцювальні народні колективи, щоб учасники могли познайомитися з культурою країни, де проходить конференція.

Дуже важливо вчасно зрозуміти, чим саме ти можеш бути корисним своїй країні. Не завжди це політика, військова справа або громадський активізм. У кожної людини свої сильні сторони та свій шлях

Взагалі, результат твоїх зусиль у математиці непередбачуваний. Адже розв'язок поставленої задачі зовсім не обов'язково знайдеться. Тут важливу роль відіграє науковий керівник, що має поставити посильну задачу та задати слушний напрямок дослідженням молодого вченого.

Одна з переваг роботи у науці — можливість самостійно планувати час та працювати у своєму темпі. А найбільше задоволення, як і раніше, мені приносить розв'язання математичних задач. Це справжня дофамінова залежність: відчуття піднесення та ейфорії. Момент, коли знаходиш розв'язок складної задачі, не порівняти ні з чим.

Вивчення математики у школі вимагає обов'язкової послідовності. Наприклад, якщо учень не зрозумів тему «дроби», то потім не зрозуміє синус та косинус, і надалі буде тільки гірше. Через це люди розчаровуються і вважають, що не мають хисту до математики. Хоча поділ на «технарів» і «гуманітаріїв» вчені давно спростували.

Людям буває складно пояснити, що ж у математиці, яку людство вивчає століттями, залишилося невирішеного. А таких задач дуже багато

Пам'ятаю, як у мої студентські роки вища освіта переходила на українську мову. Не всім вона давалася легко, але до нас поступово приходило усвідомлення того, що ми громадяни незалежної України, що наука та освіта можуть бути українськими. Хоча я про це замислювалася набагато раніше — коли був оголошений референдум про незалежність, і мої батьки взяли участь у голосуванні.

Я переосмислила те, що може бути моїм внеском у розвиток України. Прийшло розуміння, що я не політична або суспільна активістка, а насамперед науковиця, яка має на меті працювати в Україні і робити це на найвищому рівні, за світовими стандартами.

Я багато зусиль доклала, щоб залучити обдарованих школярів у математичну науку, створивши з колегами такі проєкти, як «Фізматдень» і Міжнародна конференція молодих математиків, я була і є менторкою в українських та міжнародних програмах, спрямованих на залучення дівчат у науку. Почала цим займатися ще за часів революції Гідності, і всі ці проєкти успішно працюють й сьогодні.