Віталій Дейнега
Волонтер, громадський діяч, засновник та керівник благодійного фонду «Повернись живим» з 2014 по 2020 роки — одного із найбільших фондів допомоги українським військовим, які воюють на Донбасі. Фонд надав для фронту понад тисячу тепловізійних приладів, організував навчання офіцерів у бізнес-школах та провів перше в історії незалежної України соціологічне дослідження, щоб зрозуміти мотиви звільнення професійних військових. У 2020 році спільно з Міністерством закордонних справ України фонд організував збір коштів серед українських дипломатів для допомоги військовим у боротьбі з Covid-19.
Українці — травмоване суспільство. У нас немає жодного покоління, яке не зіткнулося б з важкими подіями та кризовими періодами у країні за перші 20 років життя. При цьому ми дуже гедоністична нація. Любимо життя, воно нам подобається, щиро йому радіємо та вміємо насолоджуватися. Я б сказав, що сумний снайпер гірше потрапляє в ціль.

Завдяки Революції гідності сьогодні в Україні ми живемо з дивовижним відчуттям свободи. Це унікальна країна, в якій кожна людина має величезний вплив, її дії та голос мають вагу. Війна для багатьох людей в Україні ніби стала каталізатором і мотивом для дій. Попереду багато проривів. Країни, що пережили цей жорстокий досвід, у наступні роки часто стають флагманами культури.
Здоровий патріотизм — це щира і безкорислива любов, потреба бути причетним. Бути прикладом, не вимагаючи того самого від інших
Пережитий досвід, емоції та історії неодмінно втілюються у мистецтві. Вже на наших очах зростає нове покоління українських музикантів, народжується нове українське кіно, відкриваються виставки сучасного мистецтва та проводяться міжнародні фестивалі.

У танцювальній рейв-культурі Україна вже стрибнула вище голови. Після закриття фестивалю «Республіка КаZантип» з'явилися такі заходи як Brave! Factory Festival — фестиваль вільної музики і мистецтва, побудований на території фабрики, що працює. Стрічка «Атлантида» Валентина Васяновича отримала нагороду як найкращий фільм програми «Горизонти» на Венеційському кінофестивалі. Вона зображує досвід війни, а головну роль зіграв волонтер нашого фонду та колишній розвідник Андрій Римарук. І це також прорив.
Через фонд, за допомогою залучених коштів нам вдалося забезпечити технікою та амуніцією захисників Донецького аеропорту. Це відчуття, що твоя діяльність має вплив на перебіг історії, не порівняти ні з чим. І до сьогодні кожен другий тепловізор у окопах на Сході — «наш». Хтось із наших хлопців на фронті у цю мить дивиться у нього, відстежує супротивника.
Емпатія і прагнення до самореалізації через волонтерський досвід були зі мною з дитинства. Ще в одинадцятому класі я з власної ініціативи допомагав родині вчительки, у якої син захворів на рак. Долучав до цього учнів, вчителів, батьків. 2014 рік приніс мені кризу смислів. У мене було все, чого я на той час хотів: робота в ІТ, квартира, дівчина, подорожі, комфортне життя. Але почалася Революція гідності, і моя квартира стала місцем укриття і відпочинку для учасників революції.

Вже під час війни на Сході пам'ятаю момент жаху і ступору, відчуття абсолютної безпорадності від перегляду новин. Тоді я написав пост у Facebook, що надсилаю десять тисяч гривень на допомогу армії, закликав людей приєднатися. Так почалася історія фонду «Повернись живим», який згодом став справою мого життя. Бо немає потужнішої мотивації, ніж бачити, як те, що ти робиш, рятує десятки життів.
Патріотизм — відчуття досить ірраціональне, ця потреба у належності до чогось більшого закладена в нас природою, хоча кожному окремому індивіду патріотизм ніякої користі не несе. Навпаки, він тягне жертвувати собою заради певних абстрактних речей, переконань. Та для мене важливим є відчуття спільноти, можливість через це себе реалізувати.



Мені дзвонили люди зі словами, що якби не ми — вони та їхні рідні могли загинути. Якось на другому курсі я врятував дівчину, яка потопала у морі, а тут ніби врятував цілий натовп людей
Патріотизм є у зосередженості снайпера, який дивиться на ціль через приціл. Але в першу чергу це любов, не ненависть. Ми не відчуваємо ненависті до своїх ворогів на кордоні, ми захищаємо своїх дітей з любові до них.
У кінці 2014 року, в активній фазі війни, однією з найгарячіших точок протистояння був Донецький аеропорт. Люди з тривогою спостерігали за подіями, схожими на ті, що до того бачили лише в кіно. Це було дуже жорстоке протистояння. І так сталося, що туди призначили багатьох із тих, з ким я товаришував. У новинах з екранів Донецький аеропорт був надзвичайно страшним. Пам'ятаю це відчуття повного заціпеніння, страху, який тебе повністю виснажує. Щоб закупити необхідну техніку для захисників аеропорту, у фонді ми зібрали величезну суму грошей у рекордні терміни.
Ми створили проєкт календаря «Повернись живим» із портретами цих людей, героїв-захисників, що пройшли крізь найзапекліші бої. Хлопців у селі Піски сфотографував Роман Ніколаєв. Календар розлетівся по світу: від Каліфорнії до Москви.

Це була перша можливість для широкого загалу подивитися в очі «кіборгам». Усі бійці були добровольцями, мій примірник календаря має підписи цих хлопців. Для мене він — символ того, що чудеса можливі.
З моменту, коли завдяки фонду ми забезпечили екіпірування військових з другого батальйону 95-ї аеромобільної бригади, у боях у Донецькому аеропорту більше жоден із них не загинув
Місія фонду «Повернись живим» — не в результаті, а у процесі. Наше гасло так і звучить: «Творимо історію та рятуємо життя разом»
Впевнений, найближчі кілька десятків років Україну чекає дуже потужний культурний ренесанс