Юрій Гогоці

Коли я вирішив вступати на хімічний факультет Київського національного університету, мені відмовили через ваду зору. Я розрізняю не всі кольори, а у роботі з хімічними дослідами це часто є важливим. Проте мій батько запропонував альтернативу. Так я вступив до Київського політехнічного університету за фахом «Фізико-хімічні дослідження металургійних процесів» — це хімія високих температур.

Альма-матер є важливою для кожного науковця, вона має значний вплив на його становлення та подальший шлях. Тому я щиро вдячний моїм викладачам та науковим керівникам, зокрема доценту Віктору Морозову та професору Володимиру Лавренку. Велике враження також на мене справили роботи Григорія Самсонова, який фактично був засновником галузі, що у ній я наразі працюю.

Українська наукова школа матеріалознавства була дуже сильною. Наприклад, разом із Володимиром Лавренком ми написали першу у світі монографію з корозії високотемпературної кераміки. За цю роботу ми отримали у 1992 році від Національної академії наук премію імені Івана Францевича. У тому ж році книжка була перекладена на англійську мову та видана у Німеччині. Українське матеріалознавство як наука було визнане в усьому світі.

Яскрава та цікава, хімія стала моїм коханням на все життя. Це визначило мій майбутній шлях як студента, аспіранта й науковця

Наука захоплювала мене з дитинства. Мій батько, інженер-механік, працював в Інституті проблем міцності Національної академії наук України. Мені подобалося слухати його розповіді, з часом — допомагати з дослідами, бувати у лабораторії. Проте, почавши вивчати у школі хімію, я зрозумів, що саме вона цікавить мене найбільше.

Я запам'ятовував розповіді викладачів навіть без підручника, захопився дослідами, згодом вступив до хімічного гуртка у тогочасному Палаці піонерів. Попри юний вік, ми працювали там під керівництвом Сергія Михаловського з високими температурами та небезпечними сполуками, ставили багато цікавих експериментів.

Тому якщо обирати об'єкт, який уособлює Україну та зв'язок зі своїм корінням — такими для мене є саме моя кафедра та Київський політехнічний інститут (Національний технічний університет).

У нас багато ресурсів та можливостей для того, щоб вивести науку на передовий рівень — зокрема в моїй галузі хімії матеріалів. Наприклад, чи знали ви, що Україна має один з найбільших у світі ресурсів титану, який є провідним матеріалом для авіабудування та багатьох високотехнологічних галузей промисловості?

І, звісно, ми маємо значний інтелектуальний потенціал. Наразі найважливіше — зберігати та розвивати нашу наукову школу, та водночас не обмежуватися суто українським науковим колом. Наші спеціалісти мають вільно спілкуватися із закордонними колегами, активніше брати участь у конференціях, читати та публікуватися у міжнародних професійних виданнях. Сподіваюся, що моя робота також сприятиме побудові цих важливих процесів.

Тому у перші роки незалежності, коли молода країна мала пройти шлях становлення та утвердження, прогрес у дослідженнях досить прогнозовано загальмувався. Проте крок за кроком українські науковці просуваються у дослідженнях та роблять все можливе, щоб гідно представляти нашу науку на світовому рівні.

Ми показуємо значний прогрес у галузі IT та комп'ютерних технологій. Проте зі сферою хімії та нанотехнологій все дещо складніше. Окрім талановитих спеціалістів, ці галузі потребують складного матеріального забезпечення. Наприклад, електронні мікроскопи та спектрометри можуть коштувати сотні тисяч доларів.

Наразі для українських науковців відкриваються нові можливості співпраці з європейськими університетами, отримання грантів на складні проєкти з високотехнологічним обладнанням. Тому вкрай важливо не обмежуватися внутрішньою науковою спільнотою, налагоджувати активне спілкування та обмін досвідом із закордонними колегами. Зі свого боку, ми в Університеті Дрекселя активно співпрацюємо із Сумським університетом та київським Центром матеріалознавства. Вони постачають нам матеріали та розробляють деякі проєкти обладнання.

Наука — це про майбутнє, проте вона потребує значних ресурсів та зусиль вже у теперішньому. Це завжди робота на перспективу

Альма-матер є базою, основою, що виховує нові покоління науковців. Це для мене символічно, і роки навчання у Київському політехнічному університеті я досі згадую з вдячністю та теплом

В Україні моя родина: тут живуть та працюють мій батько та брат, також інженери та науковці. Користуюся найменшою нагодою відвідати рідний край — зокрема намагаюся виділити час на візит до України між науковими конференціями у Європі.

Під час Революції гідності я не мав змоги бути присутнім у країні, проте мої рідні брали активну участь у цих подіях. Від них я дізнавався про всі новини з перших вуст, раніше за офіційні джерела, та щиро підтримував протести.

Свобода та демократія — найважливіше, що українці вибороли на цьому шляху. Нам ще багато над чим потрібно працювати, проте саме вони є фундаментом, без якого неможливо побудувати сучасну прогресивну державу. І на цьому шляху треба приділити особливу увагу розвитку науки та інвестиціям у неї.

Ми бачимо це зараз на прикладі інших країн: держави Південної Америки, що у ХХ столітті обрали аграрний вектор, дуже швидко програли високотехнологічним Японії та США, хоча на початку показували стрімкі темпи розвитку.

Живучи тривалий час за кордоном, я не втрачаю зв'язку з рідною землею і завжди відчуваю себе українцем